Громадська рада з питань інформаційно-комунікаційних технологій

Стан та перспективи розвитку інформатизації та інформаційного суспільства в Україні. Доповідь за 2010 рік.

Вступ

Серед основних особливостей звітного періоду у сфері розвитку інформатизації та розбудови інформаційного суспільства в Україні є зміни, що відбулися в переліку та характері прояву факторів впливу на цю сферу. Так характеризуючи загальну ситуацію, що склалась в Україні наприкінці  2008 початку 2009 року відомий вітчизняний вчений, академік Національної академії наук України В.М. Геєць відмічав: ситуація в Україні характеризується як: “новий ресурсний шок, помножений на глобальну економічну кризу, ускладнену політичною нестабільністю у державі ”, яка продовжиться 3-5 років та є унікальною, і для якої відсутні навіть теоретичні конструкції як з неї виходити”. Через рік група авторів в стратегічному документі “Новий курс: реформи в Україні. 2010-2015. Національна доповідь ” (за загальною редакцією В.М. Гейця) не тільки оцінює ситуацію в світі й динаміку її розвитку в довгостроковій перспективі, але й дає конкретні рекомендації вирішення вкрай складних проблем для керівництва держави: “Світ вступає  в нову еру, яка буде характеризуватися значним посиленням непрогнозованості та невизначеності розвитку, коли різні кризи будуть постійно виникати й зникати в різних локальних просторах світового господарства, періодично поєднуючись у ланцюги та формуючи глобальну кризу. У цих глобальних коливаннях стійким може бути тільки такий розвиток, який спирається на конкурентоспроможну економіку, розвинутий внутрішній ринок, національний виробничий комплекс, що всебічно використовує потенціал транснаціонального капіталу і гарантує економічну безпеку країни, збалансовану соціальну структуру та ефективну політичну систему ”.

Такі умови обумовлюють необхідність пошуку та застосування нетрадиційних механізмів державного управління та регулювання сферою розвитку інформаційного суспільства та інформатизації. З цією метою в Україні в 2010 році було започатковано пілотний проект з впровадження технологій електронного урядування, побудованого на   системі таких принципів як: добровільність, ініціативність та паритетність участі в проекті; орієнтація на власні сили та ресурси, максимальне використання досвіду та здобутків учасників пілотного проекту;  відкритість та прозорість формування і виконання проекту; системність, комплексність та масштабність проекту; співпраця в рамках пілотного проекту конкуруючих суб'єктів господарювання; домінування механізмів самоуправління та самоорганізації над централізованим державним управлінням тощо. Особливістю проекту є не тільки розмаїття його учасників, але й їх кількість, серед яких: 12 центральних органів виконавчої влади (ЦОВВ), 4 області,  3 міжнародних фонди, Секретаріат Кабінету Міністрів України та Апарат Верховної Ради України.

В той же час саме на цей період припадає застосування сумнівного механізму подолання фінансово-економічної кризи шляхом введення мораторію на закупівлю органами влади засобів інформатизації, що значною мірою нівелювало реальний вплив держави на процеси інформатизації та розбудови інформаційного суспільства в Україні. Так, наприклад, тільки видатки на загальнодержавну складову Національної програми інформатизації у 2009 та 2010 роках було зменшено майже в 10-ть разів, а в цілому на проекти та програми інформатизації зменшено більше ніж у два рази.

Серед позитивних факторів впливу на сферу інформатизації та розвитку інформаційного суспільства необхідно відмітити політичну стабільність, яку Україна обрала у звітній період після чергових президентських виборів, а також підвищення уваги з боку політиків до цієї сфери, що знайшло конкретне відображення в Програмі економічних реформ Президента України “Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава” (визначення 2011 року роком освіти та інформаційного суспільства), в рішеннях Уряду та Парламенту, насамперед в Програмі соціального та економічного розвитку України на 2010 рік, проведення парламентських слухань з розбудови інформаційного суспільства в Україні в 2010 році, здійсненні адміністративної реформи  та розбудови громадянського суспільства на базі сучасних ІКТ тощо.

Відбулися організаційні зміни в системі управління сферою інформатизації: на базі Державного комітету з питань науки та Державного комітету інформатизації було створено Державний комітет України з питань науки, інновацій та інформатизації, який безпосередньо підпорядкований Прем’єр-міністру України. Досвід провідних країн світу підтверджує відому закономірність: успіх в цій сфері може бути отриманий тільки за умов безпосереднього опікування її проблемами з боку вищого керівництва держави. Враховуючи високу наукоємність проектів інформатизації, об’єднання сфер науки, інновацій та інформатизації в межах одного комітету може дати значний позитивний синергетичний ефект. Крім того, за підтримки нового Уряду було збільшено більше ніж в 1,5 рази чисельність Державного комітету інформатизації.

Продовжувалась робота спрямована на удосконалення чинної нормативно-правової бази, яка поки що залишається неповною, недостатньо систематизованою та чіткою, а іноді суперечливою. В цій роботі значну допомогу органам влади надавали громадськість, а також  суб’єкти господарювання та міжнародні організації. Саме за їх підтримки “народились”  такі важливі документи як проект Концепції впровадження електронного урядування в Україні, технічні специфікації на електронний цифровий підпис та електронний документообіг, проекти Закону України “Про електронну комерцію”, а також прийнятий Закон України “Про захист персональних даних”. Але на відміну від багатьох країн світу і в супереч домовленостей досягнутих країнами світу на Туніському та Женевському саммітах з розвитку інформаційного суспільства Україна досі не прийняла як Стратегію розвитку інформаційного суспільства, так і Стратегію впровадження електронного урядування. Потребує також негайного розв’язання проблема інтероперабельності (взаємосумісності) різних систем електронного документообігу та електронного цифрового підпису, насамперед тих, що застосовуються в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Серед негативних тенденцій в цій сфері необхідно відмітити загострення недобросовісної конкуренції серед суб’єктів господарювання електронного документообігу та електронного цифрового підпису та спробами деяких з них монополізувати цей сегмент ринку, а також посилення конкуренції між відповідними органами державної влади за вплив на цю сферу, покладання на себе непритаманних для них функцій та завдань з  одночасним лобіюванням інтересів конкретних суб’єктів господарювання. Відбулось дуже суттєве зниження темпів комп'ютеризації підприємств України, майже вдвічі зменшився обсяг фінансування проектів інформатизації за рахунок державного бюджету та в 10 разів на Національну програму інформатизації, залишається низьким рівень використання вільного програмного забезпечення та програмного забезпечення з відкритим кодом в державному секторі, і в першу чергу, в органах державної влади, в цілому уповільнились темпи розвитку інформаційного суспільства в Україні тощо.

В сукупності негативний вплив зазначених та інших факторів може призвести до подальшого збільшення “цифрового розриву” та відставання України від передових країн світу у питанні побудови інформаційного суспільства. Так, наприклад, за минулий рік тільки за двома інтегральними показниками Україна значно погіршила свій стан: за рівнем мережної готовності (Networked Readіness Іndex 2009- 2010, NRІ) вона змістилась з 70-го місця на 82-е серед 134 країн світу, при тому що в позаминулий рік вона посідала  62-е місце; за індексом розвитку ІКТ (ІDІ) Україна змінила стан з 51 місця на 58 серед 154 країн світу. Україна поки що значно відстає від середньосвітового рівня з показників розвитку та доступності для населення широкосмугових мереж доступу до Інтернету, а також помітно відстає від розвинених країн світу по ступеню інтегрованості у глобальний веб-простір тощо.

У доповіді розглядаються і інші проблемні питання у сфері інформатизації та розвитку інформаційного суспільства, пропонуються конкретні шляхи їх розв’язання, наводяться результати аналізу стану цієї сфери, що ґрунтуються на широкому статистичному матеріалі та  результатах опитувань.

При підготовці доповіді були використані результати статистичних спостережень та аналітичних досліджень відомих міжнародних організацій, Держкомстату, опитувань органів влади, які здійснив Держкомінформнауки (Держкомінформатизації) у 2009-2010 роках. Крім співробітників Комітету в роботі над документом активну участь прийняли члени Громадської ради Комітету, представники Інститут кібернетики НАНУ, Інституту телекомунікацій і глобального інформаційного простору, кафедри інформаційної політики Національної академії державного управління при Президентові України (Додаток В).

Далі: 1.1 Місце України в глобальній інформаційній спільноті.